В 1991 році в Грузії проживало 5 млн. чоловік. Зараз, через 15 років, залишилося приблизно 2,5 млн. Інші у пошуках шматка хліба розбрелися хто куди.Ті грузинські соціологи, хто ще не втратив здібність до об'єктивного мислення, говорять, що в основному до Росії та інші удачливіші, ніж Грузія, країни СНД. Немало грузин можна побачити і на українських базарах. Очевидно, жити в Грузії з приходом Міхо Саакашвілі стало не краще і не веселіше.
«Дійсні грузинські герої»
Та інакше і не могло бути, оскільки Саакашвілі думає не стільки про економіку, стільки про те, як би вислужитися перед Вашингтоном. Опозиційний журналіст Нико Цханідзе, якому в умовах повного «розгулу демократії» довелося покинути батьківщину, пише: «Саакашвілі переповнений услужнічеством і бажанням за всяку ціну демонструвати своєму хрещеному батьку Бушу, що інтереси США - суть інтереси Грузії. Він не політик, а кон'юнктурник. Від такої одновекторності програє вся нація. Можна віддавати пріоритети прозахідної орієнтації, але навіщо при цьому повертатися спиною до Росії, з якою, хоче цього Саакашвілі чи ні, грузинський народ зв'язують узи вікового братерства, які живі і зараз.
І хоче цього Саакашвілі чи ні, але тільки партнерство з Росією здатне вдихнути життя в агонізуючу економіку Грузії».
Журналіст нагадує, що і промисловість, і сільське господарство Грузії розвивалися при існуванні СРСР як єдиний комплекс. То ж Чорноморське побережжя Кавказу процвітало тільки завдяки мільйонам відпочиваючих з Росії і інших колишніх союзних республік. Забулося якось до Тбілісі і тієї обставини, що тільки входження на початку XIX століття до складу Росії врятувало грузин від повного винищування. Населення країни за час безперервних воєн з турками і персами скоротилося в 10 разів - до 600 тис. чоловік, а за час перебування спочатку у складі Росії, а потім СРСР збільшилося до 5 млн. чоловік.
Спочатку порвати з Росією вирішив Шеварднадзе, а Саакашвілі завершує почату ним справу. 9 травня Саакашвілі згадував не творців Великої Перемоги, а тих зрадників з числа грузин, які в роки війни служили у військах СС і полювали на борців опору в Голландії. Не учасника штурму Рейхстага Кантарія і не партизана Бакрадзе, а цих відщепенців він назвав «дійсними грузинськими героями».
Далі за подію розвивалися ще «цікавіше». 26 травня країна на «всю котушку» відзначала 15-у річницю незалежності. З цієї нагоди власті вирішили порадувати малий, але гордий народ відкриттям Музею радянської окупації. Два з половиною місяці було потрібно, щоб зібрати експонати 1921-1991 років: фото, вирізки з газет, особисті речі супротивників радянської влади і навіть загратовані «двері із застінків КДБ». Правда, ні Михайло Саакашвілі, ні хто-небудь з його сподвижників не спромігся пояснити, чому під час «окупації» грузини жили удома, а зараз дружно потягнулися по містах і селах колишніх «окупантів».
0 Відгуків на “Грузія часів Саакашвілі”
Залишити відгук